- UA
- EN
Йод
Джек Норріс, сертифікований дієтолог
Зміст
Додаток A: Дослідження вимірювання споживання йоду за допомогою харчових таблиць
Додаток B. Екскреція йоду на лактоововегетаріанському харчуванні
Основна інформація
Йод важливий для здоров’я щитовидної залози. Він міститься у рослинних продуктах у кількостях, які залежать від вмісту йоду в ґрунті. Ґрунт у багатьох країнах має низький вміст йоду, тому йод додають до деяких марок кухонної солі. Ви повинні переконатися, що отримуєте джерело йоду з йодованої солі або вживаєте добавки, що містять йодид калію. Якщо приймаєте добавки, якщо зручно, вибирайте йодид калію замість ламінарії.
Додаткові поради
Купуючи йод, уникайте окремих добавок йодиду калію, призначених для блокування радіації; вони вимірюються в міліграмах (мг), а не в мікрограмах (мкг), і можуть у багато разів перевищувати верхню межу рекомендованої у США норми.
Верхня межа добового споживання йоду в США становить 1100 мкг. Незважаючи на те, що більшість дорослих людей можуть безпечно перетравлювати 1100 мкг і навіть більше, доцільно не виходити за межі норми, яка становить 150 мкг на день для дорослих.
Якщо таблетка йоду містить значно більше йоду, ніж рекомендовано, її можна розділити навпіл або на четвертинки.
Джерела йоду
Йод стабільно присутній лише в кількох продуктах: йодована сіль, морські водорості, морські тварини та молочні продукти. Коровам дають добавки йоду, і також йод із миючих розчинів потрапляє врешті у молоко.
У рослинній їжі йод міститься в неоднорідних кількостях в залежності від вмісту йоду в ґрунті; їжа, вирощена поблизу океану, як правило, містить більше йоду.
Рослинне молоко, збагачене йодом, має вміст йоду, подібний до коров’ячого, але небагато видів молока збагачені йодом [Bath, 2017] [Vance, 2017]. Незбагачене рослинне молоко має дуже низький вміст йоду [Ma, 2016] [Bath, 2017].
Кухонна сіль
Якщо сіль йодована, то це буде написано на упаковці; якщо цього не вказано, не варто припускати, що сіль йодована. Сіль у комерційних і оброблених харчових продуктах зазвичай не йодована [Dasgupta, 2008], а морська сіль не містить значної кількості йоду, якщо вона ним не збагачена.
У Сполучених Штатах йодовану сіль збагачують 100 мкг йоду на одну третину чайної ложки (що забезпечує 774 мг натрію).
Йодована сіль може містити більшу або меншу кількість йоду, ніж зазначено на етикетці [Dasgupta, 2008], йодування солі вважається одним із найбезпечніших і найефективніших методів досягнення достатнього рівня йоду серед населення і зазвичай не призводить до надлишку йоду [Leung, 2014].
У дослідженні [Dasgupta, 2008] було виявлено, що йод на поверхні солі може бути втрачений внаслідок окислення, а вологість може призвести до певної втрати йоду з солі, тому краще тримати контейнер герметичним і, якщо ви живете у вологому середовищі, зберігати в холодильнику.
Морські водорості
Якщо людина регулярно вживає морську капусту (кілька разів на тиждень), то, ймовірно, отримує достатню кількість йоду; однак у морських водоростях йод міститься в нерівномірних кількостях, і споживання водоростей може призвести до надмірної кількості йоду в раціоні.
Дослідження вмісту йоду в різних продуктах з морських водоростей у Великобританії показало, що вміст йоду становить від 0 до понад 10 000 мкг на порцію [Bouga, 2015] верхня межа, встановлена Інститутом медицини США, становить 1100 мкг на день. Для людей зі звичним високим споживанням йоду (як правило, через регулярне вживання морських водоростей) така велика кількість йоду, ймовірно, не спричинить проблем зі здоров’ям; для людей зі звичним низьким споживанням йоду спорадичне високе споживання йоду може спричинити проблеми зі щитовидною залозою, які зазвичай є тимчасовими (див. розділ про надлишок йоду).
Норі — водорості, які використовуються для загортання суші-ролів, — це виняток. Дослідження вмісту йоду в норі виявили, що шість суші-ролів містять близько 67 мкг йоду зі стандартним відхиленням приблизно 30 мкг (див. нашу електронну таблицю щодо суші).
Це означає, що люди, які щодня вживають суші-роли, ймовірно, задовольнять потреби в йоді без добавок і без споживання надмірної кількості йоду. Через питання біодоступності йоду з морських водоростей ми не можемо рекомендувати норі як надійне джерело йоду, не маючи досліджень, що вимірюють рівень йоду в людей, які покладаються на норі.
Добавки ламінарії
У своєму огляді за 2019 рік [Farebrother et al.] стверджують: «Дослідження пренатальних полівітамінів у США виявило значну невідповідність між інформацією на етикетці та лабораторним аналізом; 25 брендів, що містять ламінарію, містили від 33 до 610 мкг добової дози, — останній показник майже втричі перевищує рекомендовану добову дозу в 220 мкг. Це можна пояснити природними коливаннями вмісту йоду в ламінарії, і з цієї причини слід уникати харчових добавок з ламінарією, а йодид калію слід використовувати у вітамінних препаратах».
Більшість йодних добавок — це таблетки, виготовлені з ламінарії. Як морська водорість, ламінарія, ймовірно, містить принаймні невелику кількість миш’яку. Бувають рідкісні випадки, коли у людей, які приймають добавки з ламінарією, розвиваються симптоми отруєння миш’яком [Amster, 2007].
Дослідження харчових добавок ламінарії в США показало, що 8 із 9 партій містили певний рівень миш’яку [Amster, 2007], тоді як дослідження імпортованих водоростей у Сполученому Королівстві виявило дуже мало миш’яку в ламінарії [Rose, 2007]. Натомість у звіті за 2017 рік від ConsumerLabs.com виявили забруднення миш’яком лише в 1 із 6 добавок у США, але також виявили надмірний вміст йоду в багатьох добавках.
Офіційні рекомендації
Антагоністи йоду
Соя, насіння льону та сирі хрестоцвіті овочі (броколі, брюссельська капуста, цвітна та білокачанна капуста) містять гойтрогени, які протидіють йоду [Національний інститут здоров’я США]. У великих кількостях або в поєднанні з дефіцитом йоду гойтрогени можуть посилити дефіцит йоду або викликати зоб.
Теоретично споживання великої кількості гойтрогенів може мати негативний вплив, навіть якщо споживання йоду є достатнім, але це зазвичай стосується лише тих людей, які піддаються дії надзвичайно великої кількості гойтрогенів, наприклад, якщо раціон базується на корені маніоки [Chandra Amar, 2015].
Дослідження йоду
У дослідженнях середні концентрації йоду в сечі у веганів, як правило, нижчі, ніж для інших груп харчування та порівняно з тим, що вважається здоровою концентрацією. Ці нижчі концентрації йоду не корелювали з проблемами щитовидної залози серед веганів; тим не менш, доцільно дотримуватися рекомендацій щодо йоду.
[Zimmermann and Andersson] повідомляють, що середній добовий обмін йоду у здорових дорослих становить приблизно 95 мкг.
В ідеалі ми би просто рекомендували споживати достатню кількість йоду, щоб компенсувати будь-яку різницю між звичайним для веганів споживанням йоду і рекомендованою нормою, але існує дуже мало даних щодо споживання йоду з рослинної їжі, які можуть значно відрізнятися залежно від країни. Тому ми рекомендуємо веганам дотримуватися рекомендованої добової норми за допомогою добавок, що містять йодид калію, або вживаючи йодовану кухонну сіль.
Дефіцит йоду
Протягом століть дефіцит йоду був проблемою в багатьох регіонах через брак йоду в ґрунті та харчових продуктах [Dasgupta, 2008]. Занадто мала кількість йоду може призвести до гіпотиреозу, що призводить до збільшення щитовидної залози, відомого як зоб.
Дефіцит йоду у вагітних і годуючих жінок може гальмувати розвиток мозку плоду та немовляти. У дорослих гіпотиреоз може призвести до розумових розладів, апатії, втоми, збільшення ваги, непереносимості холоду, запорів і випадіння волосся [British Thyroid Foundation, 2019] [Linus Pauling Institute, 2015] [National Institutes of Health, 2020]. Систематичний огляд виявив, що субклінічний гіпотиреоз пов’язаний із підвищеним ризиком депресії (RR: 2,35, 95%, CI: від 1,84 до 3,02; [Loh, 2019]).
Через поширений дефіцит у багатьох країнах йодом збагачують кухонну сіль або хліб. У йододефіцитних регіонах, де не впроваджені програми збагачення, [ВООЗ (с. 12, 2007)] рекомендує прийом добавок для вагітних і годуючих жінок (250 мкг/день), жінок репродуктивного віку (150 мкг/день) і дітей віком від 7 до 24 місяців (90 мкг/день).
У регіонах, які мають тенденцію до надлишку йоду, добові коливання споживання йоду навряд чи спричинять дефіцит йоду; [Andersen et al. (2008)] повідомляють, що «Щитовидна залоза має здатність зберігати велику кількість йоду, на що не впливає короткочасне низьке споживання йоду».
Надлишок йоду
Надлишок йоду може призвести до гіпотиреозу або гіпертиреозу. Часто цей стан виникає внаслідок отруєння йодом від ліків або медичних процедур і є тимчасовим; хоча в деяких випадках зберігається [Leung, 2014].
Гіпертиреоз через надлишок йоду може спричинити втрату ваги, тахікардію (високу частоту пульсу), м’язову слабкість, підвищення температури шкіри та випадання волосся [British Thyroid Foundation, 2019] [Linus Pauling Institute, 2015]. Може бути зв’язок між надлишком йоду та прищами (акне) [Arbesman, 2005] [Danby, 2007].
[Bürgi (2010)] стверджує: «Більшість людей переносять хронічний надлишок від 30 мг до 2 г йодиду на день без клінічних симптомів, але детальний аналіз виявляє постійне зниження сироваткових Т4 і Т3 на 25% і 15% відповідно, а також підвищення рівня ТТГ на 2 мОд/л; всі значення, однак, залишаються в межах норми, і немає клінічних ознак дисфункції щитовидної залози або зобу, навіть якщо ультразвуковий об’єм щитовидної залози трохи збільшений». Бурґі вважає, що спричинений йодом гіпотиреоз легко піддається лікуванню і що більшість випадків є тимчасовими.
[Dasgupta, et al. (2008)] повідомляють, що в Японії спостерігається високе споживання йоду в межах від 700 до 3200 мкг/день, при цьому здоров’я щитовидної залози відмінне, що свідчить про те, що надлишок йоду може бути шкідливим лише в регіонах, де населення адаптувалося до низького споживання йоду.
[Farebrother, et al. (2019)] повідомляють, що високе споживання йоду є особливою проблемою для популяцій з недостатнім вмістом йоду, які починають програму добавок; споживання лише 300 мкг/день може спровокувати гіпертиреоз у сприйнятливих людей. Дослідники стверджують, що профілактика дефіциту йоду шляхом збагачення йодом загалом переважує ризики надлишку йоду, але слід це детальніше відстежити.
У листі до «BMJ» [Dasgupta] стверджує, що надлишок йоду не викликає аутоімунного захворювання щитовидної залози.
Вимірювання рівня йоду: концентрація йоду в сечі
Середня концентрація йоду в сечі (UIC) використовується для визначення рівня йоду серед населення. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) пропонує такі категорії [ВООЗ, 2007]:
Є певні проблеми з використанням граничних значень ВООЗ для визначення достатнього рівня йоду серед дорослого населення: рівень йоду переважно досліджувався у дітей шкільного віку; [Zimmermann and Andersson (2012)] зазначають, що ВООЗ екстраполювала нормальні рівні концентрація йоду в сечі UIC для популяції дітей шкільного віку на дорослих; вони надають докази того, що нормальний середній показник UIC для дорослого населення становить приблизно від 60 до 70 мкг/л.
Крім того, споживання йоду та споживання води для кожної людини значно коливається день у день, а зразки сечі натще та ранкової сечі дають нижчі значення UIC [Soldin, 2002]. Щоб компенсувати різні проблеми з визначенням UIC, [Andersen et al.] рекомендують використовувати 500 зразків (необов’язково від 500 людей) для визначення точного UIC для популяції; але навіть із таким низьким розміром вибірки, як 86, можна оцінити UIC з похибкою в 10% [Andersen, 2008]. Для окремої людини рекомендується здати більше десяти зразків сечі [Andersen, 2008].
Концентрація йоду в сечі і смертність
Дослідження в США оцінювало рівень смертності відповідно до концентрації йоду в сечі (UIC), використовуючи національно репрезентативну вибірку з 12 264 дорослих у віці 20-80 років, які брали участь у Національному дослідженні здоров’я та харчування (NHANES) III з 1988 по 1994 роки [Inoue, 2018].
За учасниками спостерігали протягом 19,2 року. У групах із низьким і дуже низьким рівнем UIC не було виявлено підвищеного рівня смертності, тоді як у групи з дуже високим рівнем UIC (>400) був вищий рівень смертності. Незважаючи на те, що це дослідження контролювало багато змінних, це обсерваційне дослідження і його результати необов’язково вказують на причинно-наслідковий зв’язок.
Рівень йоду у веганів
Дослідження викликали занепокоєння щодо рівня йоду веганів. У цьому розділі ми розглядаємо дослідження, щоб оцінити, чи виправдані ці занепокоєння.
Концентрація йоду в сечі у дорослих веганів
Наведена нижче таблиця містить дослідження, що вимірюють UIC у вегетаріанців і веганів. За нашими даними, представленими нижче, у всіх дослідженнях було включено 501 вегана з 710 зразками. Найбільша кількість проб в індивідуальному дослідженні — 212 [Schüpbach, 2017]. Методи забору UIC і кількість людей, які брали участь у дослідженнях веганів, перераховані в Підсумковій вкладці додаткового матеріалу щодо йоду.
Типовий показник UIC для веганів, позначений суцільною зеленою лінією, значно нижче 100 мкг/л, рекомендованих ВООЗ, і лише 3 з 14 досліджень досягають 60 мкг/л, рекомендованих [Zimmermann and Andersson]. Пунктирні лінії на діаграмі пояснюються в наступному розділі.
Примітки до таблиці: LOV — лактоововегетаріанський. Збільшена версія та посилання
Концентрація йоду в сечі та об’єм сечі
Жодне з досліджень вимірювання UIC у веганів не враховує об’єм сечі, який може бути вищим у веганів через рослинну їжу, яка містить більше води, і це могло призвести до штучно низьких показників UIC. В одному дослідженні вимірювали об’єм сечі людей, які дотримувалися лактоововегетаріанської дієти [Siener, 2002].
У наведеній нижче таблиці ми використали їхні дані для коригування UIC лактоововегетаріанців і веганів за об’ємом сечі. Пунктирні лінії на малюнку «Тип харчування та UIC» (вище) показують, яким міг би бути UIC у лактоововегетаріанців і веганів, якщо їх скоригувати на об’єм сечі, хоча ці дані слід вважати суто гіпотетичними.
Примітки до таблиці: 10 чоловіків дотримувалися чотирьох різних дієт, щоб визначити вплив модифікації харчування на склад сечі та ризик кристалізації оксалату кальцію. Чоловіки дотримувалися самостійно обраної дієти протягом 14 днів, а потім трьох різних дієт протягом 5 днів кожну: дієти західного типу, що «відображає звичайні харчові звички», нормальної змішаної дієти та лактоововегетаріанської.
Для нормальної змішаної дієти діурез становив 1,5 л на добу, що часто вважається нормою добового діурезу для дорослих [Zimmermann, 2012]. Під час лактоововегетаріанської фази виділення сечі становило 2,5 л на добу через більший вміст води у фруктах і овочах. Для коригування результатів відповідно до вірогідного вищого вмісту води у веганській дієті фактор для веганів базується на тій самій різниці у виділенні сечі між веганами та лактоововегетаріанцями, що й між лактоововегетаріанцями та дієтою західного типу.
Через вищий середній об’єм сечі у веганів і лактоововегетаріанців ми додали пунктирні лінії до діаграми вище («Тип харчування та UIC»), щоб показати UIC веганів і лактоововегетаріанців з поправкою на об’єм сечі. Після коригування 6 із 14 досліджень на веганах показали, що середній UIC перевищує порогове значення 60 мкг/л, рекомендоване [Zimmermann and Andersson].
Концентрація йоду в сечі і креатинін
[Soldin (2002)] повідомляє, що співвідношення йоду до креатиніну в сечі (UI/Cr) вважається надійнішим вимірюванням екскреції йоду, ніж вимірювання UIC на основі об’єму сечі. Лише одне дослідження веганів включало співвідношення UI/Cr [Brantsaeter, 2018].
Співвідношення UIC для пропорції всеїдні : вегани і для пропорції лактоововегетаріанці : вегани є вищими на основі об’єму сечі, ніж на основі креатиніну (див. таблицю нижче), що надає більше доказів того, що об’єм сечі може штучно знижувати UIC у веганів. З іншого боку, є докази того, що у веганів нижчий рівень креатиніну, ніж у всеїдних людей [Lindqvist, 2020], що може повпливати на ці співвідношення, ускладнюючи оцінку UIC веганів, які використовують креатинін.
Споживання йоду та концентрація йоду в сечі у веганів
На діаграмі нижче показано зв’язок між споживанням йоду та концентрація йоду в сечі (UIC) у дослідженнях веганів. Дивно, що виявлено зворотний зв’язок між споживанням йоду та UIC. Це могло статися через неточну оцінку споживання йоду.
Дослідження [Leung et al. (Boston, 2011)] виявило, що 24 із 62 веганів приймали полівітаміни з йодом, а двоє приймали ламінарію або добавки йоду; вони мали найвищий середній рівень UIC (79 мкг/л), виміряний серед веганів, що повинно дати нам впевненість, що йод із полівітамінів є надійним джерелом для веганів.
Дослідження [Lightowler and Davies (1998)] варто розглянути детальніше. Дослідники використали хімічний аналіз повторюваних порцій їжі та сечі за 4 дні, щоб визначити споживання йоду та виділення йоду із сечею у веганів з Великобританії. Вони виявили, що з 30 веганів 22 не вживали добавки чи морську капусту, 3 вживали водорості і 7 приймали добавки. У наведеній нижче таблиці показано споживання йоду й виділення його із сечею.
Споживання йоду для тих, хто їсть морську капусту, становило 866 мкг/день. Результати свідчать про те, що або йод у морських водоростях не був біодоступним, або споживання було неправильно описане, або йод очистився до моменту проведення крапельного тесту.
Рівень гормонів щитовидної залози у веганів
[Zimmermann and Andersson (2012)] зауважують, що UIC не є надійним показником для вимірювання рівня йоду в окремих осіб :
«Поширеною помилкою є припущення, що всі суб’єкти з крапельним аналізом UIC <100 мг/л мають дефіцит йоду. Але споживання йоду з їжею і відповідно концентрація йоду в сечі сильно варіюються щодня. У країнах з достатнім вмістом йоду, де більшість йоду споживається з йодованою сіллю, UIC (як крапельні, так і 24-годинні збори сечі) демонструють індивідуальні щоденні коливання на 30-40%.»
Через те, що вимірювання рівня йоду людей на основі UIC має свої обмеження, ми звернемо увагу на гормони щитовидної залози.
Рівень тиреотропного гормону у веганів
Тиреотропний гормон (ТТГ) менш вивчений у веганів, ніж концентрація йоду в сечі, але, можливо, більш важливий. Хоча ТТГ вважається поганим індикатором рівня йоду, він є прямішим показником здоров’я щитовидної залози, яка підтримує здоровий рівень йоду.
Зазвичай вважається, що нормальний рівень ТТГ — у межах від 0,5 до 5,0 мМО/л. Загалом вищий рівень ТТГ є ознакою гіпотиреозу, за якого більша кількість ТТГ сигналізує щитовидній залозі виробляти тиреоїдні гормони Т3 і Т4. Низький рівень ТТГ є ознакою гіпертиреозу, за якого організм не сигналізує щитовидній залозі виробляти більше гормону, оскільки його вже занадто багато.
Є чотири дослідження, які аналізували рівень ТТГ у веганів [Key, 1992] [Leung, 2011] [Rauma, 1994] [Weikert 2020]. За винятком застереження щодо Key та ін. (пояснено в примітках до діаграми), середні рівні ТТГ у 150 веганів у цих дослідженнях становили відповідно 2,2, 1,1, 2,1 і 2,4 мМО/л; тобто усі вони в межах норми.
На основі найкращих наявних даних і за винятком випадків, коли споживання йоду є надмірним, наведена нижче таблиця показує нормальний рівень ТТГ для діапазону звичайного споживання йоду серед веганів.
Примітки до графіка: споживання йоду веганами, які не вживали добавки, було оцінено в 87 мкг у дослідженні Key та ін. Результати спиралися на прямі вимірювання вмісту йоду в їжі, проведені в іншому дослідженні на британських веганах, які також не приймали добавки [Lightowler, 1998]. У Великобританії ніколи не було програми збагачення продуктів йодом [Vanderpump and Bath, 2019; Patience, 2018], тому споживання веганами мало бути подібним у двох дослідженнях, але незалежно від фактичного споживання йоду веганами в дослідженні Key та ін. середній рівень ТТГ був нормальним.
[Key et al.] виключили трьох веганів із вимірювання середнього ТТГ через повідомлення про прийом ламінарії. Ці троє веганів мали дуже високі показники ТТГ: 11,3, 13,4 та 26,4 мМО/л, і їх виключено з наведеного вище графіка споживання йоду відносно ТТГ. Для цих учасників існує невелика ймовірність зворотного причинно-наслідкового зв’язку, наприклад, деякі приймали йод у відповідь на діагноз високого рівня ТТГ. Решта веганів у дослідженні Key та ін. не приймали йодовмісні добавки; двоє з них мали підвищений рівень ТТГ 5,3 і 8,3 мМО/л (включені в графік вище).
[Rauma et al.] вивчали невелику групу веганів-сироїдів у Фінляндії, багато з яких перейшли на таке харчування для лікування захворювань. Хімічний аналіз повторних порцій їжі показав споживання йоду в розмірі 26 мкг на день. Усі вегани мали рівень ТТГ нижче 4,0, за винятком вегана з найвищим вмістом йоду в сечі (1700 мкг/день), який мав ТТГ 5,0 мМО/л (лабораторний референтний діапазон становив 0,2–4,0 мМО/л).
Про один виняток із нормальних рівнів ТТГ серед веганів, які не вживають морські водорості, повідомляється в незрозумілій анотації [Crane, 1992], яку я не зміг знайти, але вона описана у дослідженні [Remer et al.]. Дослідження проводилося за участі веганів у Сполучених Штатах, які вживали лише нейодовану морську сіль і мали значно знижені концентрації йоду в сироватці крові; у 25% був явно підвищений рівень ТТГ, а у 12% розвинувся гіпотиреоз.
Рівні тироксину (Т4) у веганів
Щитовидна залоза виробляє два гормони, які регулюють обмін речовин: трийодтиронін (Т3) і тироксин (Т4). Щитовидна залоза в основному виробляє Т4 [Farebrother, 2019]. Період напіввиведення Т4 становить від 5 до 7 днів, тоді як період напіврозпаду Т3 становить лише 1 день [Medscape, 2016].
У трьох дослідженнях вимірювання рівня гормонів щитовидної залози у веганів лише один веган мав рівень Т4 нижче референсного діапазону, і це був учасник дослідження Key та ін., який приймав добавки з морськими водоростями (таблиця нижче). Зверніть увагу, що Leung та ін. виключили учасників із захворюваннями щитовидної залози, тому у суб’єктів дослідження могло б бути виявлено лише недіагностоване захворювання щитовидної залози.
Стан щитовидної залози в Adventist Health Study-2
Найпряміший спосіб визначити стан щитовидної залози у веганів — проаналізувати рівень захворювань щитовидної залози. Даних про це небагато, але ми маємо звіти Adventist Health Study-2, що вимірюють поширеність гіпотиреозу та гіпертиреозу.
Про поширеність гіпотиреозу серед учасників Adventist Health Study-2 із США та Канади повідомлялося як в крос-секційних звітах, так і в проспективних після приблизно 4-6 років спостереження [Tonstad, 2013]. Лактоововегетаріанці з більшою ймовірністю отримували лікування гіпотиреозу в минулому році в перехресній групі, тоді як вегани мали тенденцію до меншого гіпотиреозу в проспективній групі.
За словами авторів, «хоча веганські дієти пов’язані з меншою масою тіла, що може захистити від гіпотиреозу, менший ризик серед веганів існував навіть після контролю [індексу маси тіла] та потенційних демографічних факторів».
Незрозуміло, чому в лактоововегетаріанців справи були гірші, ніж у всеїдних людей. Додавання солі в їжу щодня або частіше, ніж щодня (порівняно з опцією “рідше, ніж раз на тиждень”), асоціювалося зі збільшенням випадків гіпотиреозу серед усього населення; ці висновки не можна було легко пояснити.
Дослідження Adventist Health Study-2 опублікувало звіт про аналіз поширеності гіпертиреозу [Tonstad, 2015]. Порівняно з всеїдними людьми, у веганів спостерігалася подібна поширеність звернень із наявністю гіпертиреозу в минулому році, але при цьому удвічі менше випадків лікування від нього.
Рівень йоду у немовлят- і дітей-веганів
[Světnička et al. (Czech Republic, 2023)] порівняли рівень йоду у всеїдних, вегетаріанських і веганських немовлят і дітей. Харчування у Чеській Республіці вважається багатим йодом завдяки йодованій кухонній солі. Дослідження виявило здоровий рівень йоду у всіх групах, як показано в таблиці нижче.
Згідно з аналізом споживання йоду, деякі діти в усіх трьох групах отримували занадто мало йоду, хоча йодована кухонна сіль не була включена в аналіз. Дослідження також виявило вищу поширеність позитивних титрів AhTGc серед вегетаріанців і веганів, що може свідчити про недостатнє споживання йоду або початок аутоімунного захворювання щитовидної залози. Цей висновок має підкреслити важливість отримання вегетаріанцями та веганами надійного джерела йоду.
Вміст йоду у веганському грудному молоці
[Pawlak et al. 2022, United States] порівняли вміст йоду в грудному молоці 12 веганів, 6 вегетаріанців і 12 всеїдних; середній вміст йоду становив 65 мкг/л (32–194 мкг/л), 108 мкг/л (62–189 мкг/л) і 99 мкг/л (62–1719 мкг/л) відповідно. Різниця між групами харчування не була статистично значущою.
75% веганів використовували харчові добавки, але дослідники не визначили, чи містять вони йод. Дослідники підрахували щоденне споживання йоду кожним немовлям, припускаючи, що споживання грудного молока становить 0,78 л на день, і виявили, що 75% веганів, 67% вегетаріанців і 58% всеїдних не відповідали рекомендованій добовій нормі; при цьому різниця між групами харчування не була статистично значущою. Маркери йододефіциту в немовлят не вимірювали.
На думку дослідників, низький вміст йоду в грудному молоці може становити більшу проблему для немовлят-веганів, оскільки матері-веганки частіше та довше годують грудьми, ніж всеїдні. Автори пишуть, що «[Американська асоціація щитовидної залози] та Американська академія педіатрії рекомендують використовувати добавки йоду в кількості 150 мкг/день під час лактації. Лише ~15% жінок, які годують грудьми, у Сполучених Штатах дотримуються цієї рекомендації».
[Ureto-Valesco (Spain, 2023)] виявили середнє споживання йоду 260 мкг серед 20 матерів-вегетаріанок (включаючи 11 веганок) порівняно з 245 мкг серед 92 всеїдних матерів. Були включені суми харчових добавок та йодованої солі. Споживання йоду в 40% вегетаріанців і 43% всеїдних було нижче рекомендованих дослідниками 209 мкг/день. Середній вміст йоду в грудному молоці становив 126,4 (Середнє відхилення: 13,4) мкг/л серед вегетаріанців і 159,2 (Середнє відхилення: 5,1) мкг/л серед всеїдних людей.
Випадки дефіциту йоду серед веганів
Багато досліджень показали порівняно низьке споживання йоду, а також серед веганів зафіксовано кілька випадків явного дефіциту йоду.
[Yeliosof and Silverman (USA, 2018)] повідомили про випадок немовляти на веганському годуванні, у якого розвинувся йододефіцитний гіпотиреоз у віці від 19 до 23 місяців після відлучення від грудного молока. Його мати використовувала пренатальні вітаміни, які забезпечували її грудне молоко йодом, але немовля не отримувало додаткового йоду після відлучення.
[Park et al. (United Kingdom, 2005)] повідомили про три випадки розвитку зобу у веганок у віці 17, 21 і 36 років. Зоби були зменшені завдяки йодним добавкам з ламінарією, яку почали використовувати дві пацієнтки.
[Shaikh et al. (United Kingdom, 2003)] повідомили про випадок, коли у матері-веганки розвинувся зоб під час вагітності, і її дитина мала невеликий зоб у віці 10 днів; в обох був підвищений ТТГ. Звичне споживання йоду матір’ю було оцінено в 43 мкг/день. Зоб і гормони щитовидної залози нормалізувалися в обох після прийому йоду.
[Gordon et al. (United Kingdom, 2006)] повідомили про випадок 15-річної дівчини, у якої розвинувся зоб і високий рівень ТТГ під час дієти, яка, хоча й не була повністю веганською, але виключала молочні продукти та пшеницю (через алергію), а також червоне м’ясо. Лікування йодом зменшило її зоб за 6 місяців.
Рівень йоду у веганів: висновки
Дослідження серед веганів показують, що концентрація йоду в сечі у них нижча, ніж у всеїдних, і зазвичай значно нижче порогу 100 мкг/л, рекомендованого ВООЗ.
Існує три потенційні проблеми з використанням UIC як маркера рівня йоду в дорослих веганів: 1) порогові рівні ВООЗ, ймовірно, занадто високі для дорослих, 2) у веганів може бути більший об’єм сечі, 3) дослідження веганів не мають рекомендованої кількості зразків, необхідних для визначення рівнів UIC популяції. У сукупності вимірювання UIC, ймовірно, перебільшили оцінки дефіциту йоду серед веганів.
Прямі маркери здоров’я щитовидної залози, рівні ТТГ і Т4 або діагноз гіпотиреозу або гіпертиреозу зазвичай у нормі серед веганів, за винятком деяких випадків прийому добавок з морських водоростей або ламінарії.
Додаток A: Дослідження вимірювання споживання йоду за допомогою харчових таблиць
Хоча вимірювання споживання йоду за допомогою харчових таблиць має сумнівну цінність через високу варіативність, для повноти у цій таблиці перераховані дослідження з 2015 року, які не включені в наведену вище статтю.
Додаток B. Екскреція йоду на лактоововегетаріанському харчуванні
У межах експериментального дослідження в Німеччині 6 здорових дорослих дотримувались 4х окремих раціонів протягом 5 днів на кожен, і ці періоди були розділені 9-денними паузами [Remer, 1999]. Раціони були такими: 1) звичайний всеїдний з помірним вмістом білка (ND), 2) звичайний всеїдний з високим вмістом білка (P), 3) лактоововегетаріанський (LOV) і 4) знову раціон ND. Учасників попросили не використовувати йодовану кухонну сіль і уникати продуктів, збагачених йодом, щоб отримати репрезентативні результати вмісту йоду.
Хімічний аналіз виявив низьку кількість йоду: 15,6 мкг/добу для LOV та 35,2 мкг/добу для ND. Виділення йоду з сечею становило 36,6 мкг/добу для LOV порівняно з 50,2 мкг/добу для ND.
Автори дійшли висновку, що втрати йоду щитовидною залозою повинні були сприяти виділенню йоду з сечею і що стабільний метаболічний стан не був досягнутий. У той час у Німеччині ще був поширений ендемічний зоб, коли близько 50% населення мали збільшену щитовидну залозу [Hampel, 1995]. Згодом Німеччина започаткувала програму йодованої солі [Khattak, 2016].
Додаток C. Йодована олія
Як альтернативу щоденним добавкам [ВООЗ (Таблиця 2, с. 12, 2022)] наводить разову річну дозу 400 мг йодованої олії під час вагітності та годування груддю, а також для жінок репродуктивного віку (400 мг), і річну дозу 200 мг для дітей до двох років.
Всесвітня організація охорони здоров’я не розповідає детальніше про йодовану олію, і ми знайшли лише одну відповідну статтю.
[Tonglet et al. (1992)] провели дослідження в регіоні Заїру, де дефіцит йоду був поширеним явищем. Вони давали одноразову дозу йодованої олії людям із зобом; це призвело до значної корекції дефіциту йоду протягом року. Tonglet та ін. дійшли висновку, що докази достатньо переконливі, щоб виправдати лікування всього населення регіону йодованою олією. Вони зазначили, що лікування та його аналіз тривають, але я не зміг знайти жодних документів, що повідомляють про подальші спостереження, а також жодних доказів того, що йодована олія сьогодні використовується для лікування дефіциту йоду.
Бібліографія
Востаннє оновлено в червні 2023 року.
Iodine
by Jack Norris, RD
Contents
Appendix A: Studies Measuring Iodine Intakes via Food Tables
Appendix B. Iodine Excretion while on a Lacto-Ovo-Vegetarian Diet
Essential Information
Iodine is important for a healthy thyroid. Iodine is found inconsistently in plant foods depending on the iodine content of the soil. The soil in many countries is low in iodine and so iodine has been added to some brands of table salt. You should make sure you have a source of iodine either from iodized salt or a supplement containing potassium iodide. For supplements, if convenient choose potassium iodide over kelp.
Additional Tips
When purchasing iodine, avoid stand-alone potassium iodide supplements that are intended to block radiation; they’re measured in milligrams (mg) rather than micrograms (abbreviated as µg or mcg) and can be many times the U.S. upper limit.
The United States upper limit for daily iodine intake is 1,100 µg. Although most adults can safely metabolize 1,100 µg, and even more, it’s prudent not to supplement beyond the United States recommended dietary allowance (RDA) for iodine which is 150 µg for adults.
If an iodine tablet contains significantly more iodine than what’s recommended, they can normally be broken into halves or quarters.
Iodine Sources
Iodine is consistently found in only a few foods: iodized salt, seaweeds, sea animals, and dairy products. Cows are given iodine supplements, and iodine in cleaning solutions are transferred to the milk.
In plant foods, iodine is found inconsistently depending on the iodine content of the soil; food grown near the ocean tends to be higher in iodine.
Plant milks fortified with iodine have an iodine content similar to cow’s milk but few are iodine-fortified [Bath, 2017] [Vance, 2017]. Unfortified commercial plant milks are very low in iodine [Ma, 2016] [Bath, 2017].
Table Salt
If salt is iodized, it will say so on the package; don’t assume salt is iodized unless its source states that it is. Salt in commercial and processed foods is usually not iodized [Dasgupta, 2008] and sea salt doesn’t contain appreciable amounts of iodine unless fortified.
In the United States, iodized salt is fortified with 100 µg of iodine per one-third teaspoon (which provides 774 mg of sodium).
Although iodized salt can sometimes contain higher or lower amounts of iodine than advertised on the label [Dasgupta, 2008], salt iodization is viewed as one of the safest and most effective methods for achieving iodine sufficiency across a population and is not generally considered to be a source of excess iodine [Leung, 2014].
[Dasgupta, 2008] found that the iodine on the surface of salt may be lost to oxidation and that humidity can lead to some iodine loss from salt, so it’s best to keep the container sealed and, if you live in a humid environment, stored in the refrigerator.
Seaweeds
If someone regularly eats seaweed (multiple times a week), they’ll likely obtain adequate iodine; however, the availability of iodine from seaweed is variable and it can provide excessive amounts.
A survey of the iodine content of various seaweed products in the United Kingdom estimated an iodine content from zero to more than 10,000 µg per serving [Bouga, 2015] the upper limit set by the Institute of Medicine is 1,100 µg per day. For people with habitually high iodine intakes, typically from regular seaweed consumption, such large amounts of iodine probably won’t cause health problems; for people with habitually low iodine intakes, sporadic high iodine intakes might cause thyroid problems that are typically transitory (see our section Iodine Excess).
Nori, the seaweed used to wrap sushi rolls, is one exception. Studies of the iodine content of nori have found that six sushi rolls contain about 67 µg of iodine with a standard deviation of about 30 µg (see our spreadsheet on Sushi).
This would suggest that people who eat sushi rolls on a daily basis will probably meet iodine needs without a supplement and without ingesting excessive amounts of iodine; because there are questions regarding the bioavailability of iodine from seaweeds, we can’t recommend nori as reliable source without studies measuring the iodine status of people who rely on it.
Kelp Supplements
In their 2019 review, [Farebrother et al.] say, “A survey of the U.S. prenatal multivitamins found significant discordance between label information and laboratory assay; 25 brands containing kelp contained between 33 and 610 µg per daily dose, the latter being almost three times the 220 µg recommended daily intake. This may be explained by the natural variations in kelp iodine content, and for this reason, kelp supplements should generally be avoided, and potassium iodide should be used in vitamin preparations.”
Most iodine supplements are simply tablets made from kelp. Being a seaweed, kelp likely contains at least small amounts of arsenic. There are some very rare cases in which people taking kelp supplements have developed symptoms of arsenic toxicity [Amster, 2007].
A survey of kelp supplements in the U.S. found that 8 out of 9 batches contained some level of arsenic [Amster, 2007], while a survey in the U.K. of imported seaweed found very little arsenic in kelp [Rose, 2007]. In contrast, a 2017 ConsumerLabs.com report found arsenic contamination in only 1 of 6 supplements in the U.S., but they found excessive iodine in many of the supplements.
Official Recommendations
Iodine Antagonists
Soy, flax seeds, and raw cruciferous vegetables (broccoli, Brussels sprouts, cauliflower, and cabbage) contain goitrogens that counteract iodine [NIH, 2020]. In large amounts, or combined with iodine deficiency, goitrogens can exacerbate iodine deficiency or cause a goiter.
Theoretically, consuming large amounts of goitrogens could have a negative impact even when iodine intake is adequate, but this typically happens only in people who are exposed to unusually high amounts of goitrogens, such as those whose diets are largely based on cassava root [Chandra Amar, 2015].
Research on Iodine
In studies of vegans, their average urinary iodine concentrations tends to be lower than for other diet groups and for what is considered healthy. These lower iodine concentrations haven’t been correlated with thyroid problems among vegans; nonetheless, it’s prudent for vegans to meet iodine recommendations.
[Zimmermann and Andersson] report that in healthy adults the mean daily turnover of iodine is approximately 95 µg.
Ideally, we’d only recommend supplementing with enough iodine to make up for any difference between usual vegan intakes and the RDA, but there is very little data measuring iodine intakes from plant foods among vegans, which could vary considerably from country to country. Therefore, we recommend that vegans meet the RDA through supplements containing potassium iodide or through iodized table salt.
Iodine Deficiency
For centuries, iodine deficiency has been a problem in many regions due to a lack of iodine in the soil and food supply [Dasgupta, 2008]. Too little iodine can result in hypothyroidism leading to an enlarged thyroid gland, known as a goiter.
Iodine deficiency among people who are pregnant or breastfeeding can inhibit brain development in the fetus and infant. In adults, hypothyroidism can lead to mental impairment, apathy, fatigue, weight gain, cold intolerance, constipation, and hair loss [British Thyroid Foundation, 2019] [Linus Pauling Institute, 2015] [National Institutes of Health, 2020]. A systematic review found that subclinical hypothyroidism is associated with an increased risk of depression (RR 2.35, 95% CI 1.84 to 3.02; [Loh, 2019]).
Due to widespread deficiency, iodine fortification of table salt or bread has been implemented in many countries. In iodine-deficient regions that haven’t implemented fortification programs, the [World Health Organization (p. 12, 2007)] recommends supplementation for pregnant and lactating women (250 µg/day), women of reproductive age (150 µg/day), and children seven to 24 months of age (90 µg/day).
In regions that tend to be iodine replete, daily variations in iodine intake are unlikely to cause iodine deficiency; [Andersen et al. (2008)] report that “The thyroid gland has the capacity to store large amounts of iodine, unaffected by short-term low iodine intake.”
Iodine Excess
Excess iodine can result in hypothyroidism or hyperthyroidism. Often, the condition is due to iodine toxicity from medications or medical procedures, and is temporary; though in some cases it persists [Leung, 2014].
Hyperthyroidism from excess iodine can cause weight loss, tachycardia (high pulse rate), muscle weakness, skin warmth, and hair loss [British Thyroid Foundation, 2019] [Linus Pauling Institute, 2015]. There may be a connection between excess iodine and acne [Arbesman, 2005] [Danby, 2007].
[Bürgi (2010)] says, “Most persons tolerate a chronic excess of 30 mg up to 2 g iodide per day, without clinical symptoms, but a detailed analysis reveals a persistent drop of serum T4 and T3 of 25% and 15%, respectively, and a rise of TSH of 2 mU/ l; all values, though, remain well within the normal range, and there are no clinical signs of thyroid dysfunction or goitre, even though sonographic thyroid volume is slightly increased.” Burgi considers iodine-induced hypothyroidism to be easily managed and says most cases are transient.
[Dasgupta, et al. (2008)] report that Japan has a high iodine intake ranging between 700 and 3,200 μg/d with excellent thyroid health, suggesting that excess iodine might be harmful only in areas where the population has adapted to low iodine intakes.
[Farebrother, et al. (2019)] report that high iodine intakes are a particular problem in populations with inadequate iodine that begin a supplementation program; intakes as low as 300 µg/day can trigger hyperthyroidism in individuals who are susceptible. They argue that the prevention of iodine deficiency through iodine fortification generally outweighs the risks of iodine excess, but monitoring should be conducted.
In a letter to the BMJ, [Dasgupta] argues that iodine excess does not cause autoimmune thyroid disease.
Measuring Iodine Status: Urinary Iodine Concentration
Average urinary iodine concentration (UIC) is used to determine the iodine status of a population. The World Health Organization (WHO) suggests these categories [WHO, 2007]:
There are problems with using the WHO’s cutoffs to determine the iodine adequacy of an adult population: Iodine status has primarily been studied in school-age children and [Zimmermann and Andersson (2012)] point out that the WHO extrapolated adequate UIC levels for populations of school-age children to adults; they provide evidence that an adequate average UIC for an adult population is about 60 to 70 µg/l.
There’s also a large day-to-day variability in iodine intake and water consumption for any individual, with fasting and morning urine samples giving lower UIC values [Soldin, 2002]. In order to compensate for the various issues with determining UIC, [Andersen et al.] recommend that 500 samples (not necessarily people) be used to determine a precise UIC for a population; though a sample size as low as 86 can estimate the UIC within a 10% margin of error [Andersen, 2008]. For an individual, more than ten urine samples are recommended [Andersen, 2008].
UIC and Mortality
A U.S. study estimated mortality rates according to urinary iodine concentration (UIC), utilizing a nationally representative sample of 12,264 adults, aged 20–80 years, enrolled in the National Health and Nutrition Examination Survey (NHANES) III from 1988 to 1994 [Inoue, 2018].
The participants were followed for 19.2 years and the groups with very low and low UIC levels didn’t have an increased mortality rate while the group with a very high UIC level (>400) had a higher mortality rate. Although this study controlled for many confounding variables, it’s an observational study and the finding doesn’t necessarily indicate a causal relationship.
Iodine Status of Vegans
Research has raised concerns about the iodine status of vegans. In this section, we examine the research to assess how much concern is warranted.
UIC of Vegan Adults
The chart below includes studies measuring the UIC of vegetarians and vegans. For our data presented below, a total of 501 vegans have been included in all studies with 710 samples taken. The most samples taken in an individual study is 212 [Schüpbach, 2017]. The UIC sampling methods and the number of people included in studies on vegans are listed in the Summary tab of Iodine Supplementary Material for VeganHealth.
The typical UIC of vegans, depicted by the solid green line, is well below the 100 µg/l that the WHO recommends and only three of the 14 studies reach the 60 µg/l recommended by [Zimmermann and Andersson]. The dotted lines in the chart are explained in the next section, UIC and Urine Volume.
Table notes: LOV – lacto-ovo-vegetarian. Larger version and references.
UIC and Urine Volume
None of the studies measuring the UIC of vegans adjusted for urine volume, which could be higher for vegans due to plant foods containing more water, resulting in artificially low UIC measurements. One study has measured urine volume of people while on a lacto-ovo-vegetarian diet [Siener, 2002].
In the table below, we used their data to adjust the UIC of lacto-ovo-vegetarians and vegans for urine volume. The dotted lines in the Diet Type vs. UIC figure (above) represent what the UIC for lacto-ovo-vegetarians and vegans might be if they were adjusted for urine volume, though this should be considered purely hypothetical.
Table notes: 10 men were placed on four different diets to determine the impact of diet modifications on urine composition and the risk of calcium oxalate crystallization. The men consumed a self-selected diet for 14 days, and then three different diets for a period of 5 days each: a Western-type diet “representative of usual dietary habits,” a normal mixed diet, and a lacto-ovo-vegetarian diet.
For the normal mixed diet, urine output was 1.5 l/day, which is often cited as the daily urine output for adults [Zimmermann, 2012]. During the lacto-ovo-vegetarian phase, urine output was 2.5 l/day due to the higher water content of fruits and vegetables. To adjust for the likely higher water content of a vegan diet, the factor for vegans is based on the same difference in urine output between vegans and lacto-ovo-vegetarians as was found between lacto-ovo-vegetarians and the Western-type diet.
Due to the higher average urine volume of vegans and lacto-ovo-vegetarians, we’ve added the dotted lines to the chart above, Diet Type vs. UIC, to show the UIC of vegans and lacto-ovo-vegetarians adjusted for urine volume. Once adjusted, six of the 14 studies on vegans show an average UIC above the 60 µg/l threshold recommended by [Zimmermann and Andersson].
UIC and Creatinine
[Soldin (2002)] reports that urinary iodine to creatinine ratio (UI/Cr) is considered a more reliable measurement of iodine excretion than UIC measurements based on urine volume. Only one study of vegans included the UI/Cr ratio [Brantsaeter, 2018].
The UIC ratio of meat-eaters and lacto-ovo-vegetarians to vegans is higher when based on urine volume than on creatinine (see table below), which provides more evidence that urine volume could be artificially lowering the UIC of vegans. On the other hand, there’s evidence that vegans have lower creatinine levels than meat-eaters [Lindqvist, 2020] which would counteract these ratios, making it hard to assess the UIC of vegans using creatinine.
Iodine Intake and UIC of Vegans
The chart below shows the relationship between iodine intake and UIC in studies of vegans. It’s odd that there appears to be an inverse association between iodine intake and UIC. This could be due to inaccurate assessment of iodine intake.
The study by [Leung et al. (Boston, 2011)] found that 24 of the 62 vegans were taking a multivitamin with iodine and two were taking either kelp or an iodine supplement; they had the highest average UIC (79 µg/l) measured among vegans which should give us confidence that iodine from multivitamins is an adequate source for vegans.
The study by [Lightowler and Davies (1998)] is worth a closer look. They used a chemical analysis of duplicate portions of 4 days of food and urine to determine iodine intake and urinary iodine output of vegans in the U.K. They found that of the 30 vegans, 22 weren’t taking supplements or seaweed, 3 were taking seaweed, and 7 were taking supplements. The chart below shows their intakes and urinary iodine excretion.
Iodine intakes for those eating seaweed were 866 µg/day. The results suggest that either the iodine in the seaweed wasn’t bioavailable, the intakes were misreported, or the iodine had cleared by the time the spot test was conducted.
Thyroid Hormone Levels of Vegans
With regard to the iodine status of individuals, [Zimmermann and Andersson (2012)] point out that UIC isn’t an appropriate indicator:
A common mistake is to assume that all subjects with a spot UIC <100 mg/L are iodine deficient. But dietary iodine intake and therefore UIC are highly variable from day to day. In iodine-sufficient countries where most iodine intake comes from iodized salt, UIC (both spot and 24-h urine collections) show an individual day-to-day variation of 30–40%.
Due to the limitations of assessing the iodine status of individuals based on UIC, we’ll turn our focus to the thyroid hormones.
Thyroid Stimulating Hormone Levels of Vegans
Less studied in vegans than UIC, but arguably more important, is thyroid-stimulating hormone (TSH). Although TSH is considered a poor indicator of iodine status, it’s a more direct indicator of thyroid health which is the objective of maintaining a healthy iodine status.
Normal TSH levels are typically considered to be between 0.5 to 5.0 mIU/l. In general, a higher TSH level is a sign of hypothyroidism in which more TSH is signaling the thyroid to produce the thyroid hormones T3 and T4. A lower TSH level is a sign of hyperthyroidism in which the body is not signaling the thyroid to produce more hormone because there’s already too much.
There are four studies reporting TSH levels in vegans [Key, 1992] [Leung, 2011] [Rauma, 1994] [Weikert 2020]. Except for a caveat regarding Key et al. (explained in the chart notes), the average TSH levels of the total of 150 vegans in these studies were, respectively, 2.2, 1.1, 2.1, and 2.4 mlU/l; all well within the normal range.
Using the best data we have and except when iodine intake is excessive, the chart below shows normal TSH levels for a range of usual iodine intakes among vegans.
Chart notes: An iodine intake of 87 µg was estimated for the vegans in Key et al. who weren’t supplementing. This was based on a direct measurement of dietary iodine conducted in another study on U.K. vegans who also weren’t supplementing [Lightowler, 1998]. The U.K. has never had a program of iodine fortification [Vanderpump and Bath, 2019; Patience, 2018] and so the vegan intakes should have been similar in the two studies, but regardless of the actual iodine intake of the vegans in Key et al., their average TSH level was normal.
[Key et al.] excluded three vegans from the average TSH measurement due to reporting taking kelp. These three vegans had very high TSH measurements of 11.3, 13.4, and 26.4 mlU/l and are excluded from the graph above of Iodine Intake vs. TSH. For these participants, there’s a small chance of reverse causality such that some were supplementing with iodine in response to a diagnosis of a high TSH. The remaining vegans in Key et al. reported taking no iodine supplements; two of these had elevated TSH levels of 5.3 and 8.3 mlU/l (and are included in the graph above).
[Rauma et al.] studied a small group of long-term, vegan raw foodists in Finland, many of whom had adopted the diet to treat medical conditions. Chemical analysis of duplicate food portions revealed an intake of 26 µg per day. All vegans had a TSH of under 4.0 except the vegan with the highest urinary iodine of 1,700 µg/day who had a TSH of 5.0 mlU/l (laboratory reference range was to 0.2–4.0 mlU/l).
One exception to the normal TSH levels among non-seaweed-eating vegans is reported in an obscure abstract [Crane, 1992] that I couldn’t locate, but that is described by [Remer et al.] The study was of vegans in the United States who used only non-iodized sea salt and had significantly reduced serum iodine concentrations; 25% had clearly elevated TSH levels and 12% had developed hypothyroidism.
Thyroxine (T4) Levels of Vegans
The thyroid produces two hormones that regulate metabolism: triiodothyronine (T3) and thyroxine (T4). The thyroid mainly produces T4 [Farebrother, 2019]. The half-life of T4 is 5 to 7 days, while the half-life of T3 is only 1 day [Medscape, 2016].
In the three studies measuring thyroid hormone levels of vegans, only one vegan had a T4 level below the reference range, and that was a participant in Key et al.’s study who was supplementing with seaweed (table below). Note that Leung et al. excluded participants who had thyroid disease, so only undiagnosed thyroid disease would have been detected in these subjects.
Thyroid Status in Adventist Health Study-2
The most direct way to determine the thyroid status of vegans is to measure their rates of thyroid disease. The data is limited, but we have reports from the Adventist Health Study-2 measuring the prevalence of hypothyroidism and hyperthyroidism.
The prevalence of hypothyroidism among Adventist Health Study-2 participants from the U.S. and Canada was reported both cross-sectionally and prospectively after about 4-6 years of follow-up [Tonstad, 2013]. Lacto-ovo-vegetarians were more likely to have been treated for hypothyroidism in the previous year in the cross-sectional arm, while vegans had a trend towards less hypothyroidism in the prospective arm.
According to the authors, “While vegan diets are associated with lower body weight, which may protect against hypothyroidism, the lower risk among vegans existed even after controlling for [body mass index] and potential demographic confounders.”
It’s not clear why lacto-ovo-vegetarians would have fared worse than meat-eaters. Adding salt to foods daily or more often than daily (compared to less than weekly) was associated with increased hypothyroidism among the entire population; this finding couldn’t be readily explained.
The Adventist Health Study-2 released a report measuring the prevalence of hyperthyroidism [Tonstad, 2015]. Compared to meat-eaters, vegans had a similar prevalence of reporting having had hyperthyroidism in the previous year, though only half the prevalence of being treated for it.
Iodine Status of Vegan Infants and Children
[Světnička et al. (Czech Republic, 2023)] compared the iodine status of omnivore, vegetarian, and vegan infants and children. The Czech Republic is considered iodine replete due to iodized table salt. The study found healthy iodine status in all groups, as seen in the table below.
Based on an iodine intake analysis, some of the children in all three diet groups appeared to be obtaining too little iodine, although iodized table salt wasn’t included in the analysis. The study also found a higher prevalence of positive titers of AhTGc among vegetarians and vegans which could indicate insufficient iodine intake or the beginnings of autoimmune thyroid disease. This finding should emphasize the importance of vegetarians and vegans obtaining a reliable source of iodine.
Iodine Content of Vegan Breastmilk
[Pawlak et al. 2022, United States] compared the iodine content of breastmilk of 12 vegans, 6 vegetarians, and 12 omnivores; the median iodine content was 65 µg/L (32– 194 µg/L), 108 µg/L (62–189 µg/L), and 99 µg/L (62–1,719 µg/L) respectively. The difference between diet groups wasn’t statistically significant.
Although 75% of the vegans used supplements, the researchers didn’t determine whether they contained iodine. The researchers estimated a daily iodine intake of each infant, assuming a daily breastmilk intake of 0.78 L per day, and found that 75% of vegans, 67% of vegetarians, and 58% of omnivores wouldn’t meet the DRI; the difference between diet groups wasn’t statistically significant. Markers of iodine deficiency among the infants weren’t measured.
According to the researchers, the low iodine content of breastmilk could be more of a concern for vegan infants because vegan mothers are more likely to breastfeed and to breastfeed for longer periods than omnivores. The authors write that “[The American Thyroid Association] and the American Academy of Pediatrics (AAP) recommend using 150 µg/day iodine supplements during lactation. Only ~15% of lactating women in the United States adhere to this recommendation.”
[Ureto-Valesco (Spain, 2023)] found an average iodine intake of 260 µg among 20 vegetarian mothers (including 11 vegans) compared to 245 µg among 92 omnivore mothers. Amounts from supplements and iodized salt were included. 40% of vegetarians and 43% of omnivores had iodine intakes below the researchers’ recommendation of 209 µg/day. The average iodine content of breastmilk was 126.4 (SE 13.4) µg/L among vegetarians and 159.2 (SE 5.1) µg/L among omnivores.
Iodine Deficiency Cases among Vegan
Although many studies have shown lower iodine intakes, there have been few cases of frank iodine deficiency among vegans.
[Yeliosof and Silverman (USA, 2018)] reported a case of a vegan infant who developed iodine deficiency hypothyroidism between 19 and 23 months of age after being weaned off breastmilk. His mother had been using prenatal vitamins which provided iodine for her breastmilk but the infant wasn’t provided supplemental iodine after weaning.
[Park et al. (United Kingdom, 2005)] reported three cases of female vegans developing goiters, age 17, 21, and 36 years. The goiters were reduced through iodine supplementation with kelp being used in two of the patients.
[Shaikh et al. (United Kingdom, 2003)] reported a case of a vegan mother developing a goiter during pregnancy and who had an infant with a small goiter at 10 days old; both had elevated TSH. The mother’s usual iodine intake was estimated to be 43 µg/day. The goiter and thyroid hormones normalized in both patients after iodine supplementation.
[Gordon et al. (United Kingdom, 2006)] reported a case of a 15-year-old girl who developed a goiter and high TSH levels while on a diet that, while not completely vegan, excluded dairy and wheat (due to allergies) and also excluded red meat. Iodine treatment reduced her goiter size over 6 months.
Iodine Status of Vegans: Conclusion
Studies of vegans show them to have lower UIC than omnivores and typically well below the threshold of 100 µg/l that the WHO recommends for a population.
There are three potential problems with using UIC as a marker for the iodine status of adult vegans: 1) the WHO UIC threshold levels are likely too high for adult populations, 2) vegans may have a higher urine volume, and 3) studies of vegan don’t have the recommended number of samples needed to determine the UIC levels of a population. Taken together, UIC measurements have probably exaggerated estimates of iodine deficiency among vegans.
Direct markers of thyroid health, TSH and T4 levels, or a diagnosis of hypothyroidism or hyperthyroidism, tend to be normal in vegans, except in some cases of supplementation with seaweed or kelp supplements.
Appendix A: Studies Measuring Iodine Intakes via Food Tables
Although measuring iodine intakes via food tables is of questionable value due to high variability, for completeness this table lists the studies since 2015 that aren’t included in the above article.
Appendix B. Iodine Excretion while on a Lacto-Ovo-Vegetarian Diet
An experimental study in Germany placed 6 healthy adults on four separate diets for 5 days each, separated by a 9 day washout period [Remer, 1999]. The diets were: 1) a normal omnivorous diet moderate in protein (ND), 2) a normal omnivorous diet high in protein (P), 3) a lacto-ovo-vegetarian diet (LOV), and 4) the ND diet again. They asked the participants not to use iodized table salt and to avoid iodine-rich foods in order to obtain a representative iodine content.
A chemical analysis revealed low amounts of iodine: 15.6 µg/day for the LOV and 35.2 µg/day for the ND. Urinary iodine output was 36.6 µg/day for the LOV compared to 50.2 µg/day for the ND.
The authors conclude that thyroid iodine losses must have contributed to the urinary iodine output and that a steady metabolic state had not been achieved. At the time, Germany was still experiencing endemic goiter with about 50% of the population having enlarged thyroid glands [Hampel, 1995]. Subsequently, Germany initiated an iodized salt program [Khattak, 2016].
Appendix C. Iodized Oil
As an alternative to daily supplementation, the [World Health Organization (Table 2, p. 12, 2022)] lists a single, yearly dose of 400 mg of iodized oil for during pregnancy and breastfeeding, and for women of reproductive age (400 mg), and a yearly dose of 200 mg for children up to two years old.
The World Health Organization doesn’t elaborate on iodized oil and we only found one relevant paper.
[Tonglet et al. (1992)] conducted a study in a region of Zaire where iodine deficiency was common. They fed a single dose of iodized oil to people with goiters; this resulted in significantly correcting iodine deficiency for a year. Tonglet et al. concluded that the evidence was strong enough to warrant treating the entire population of the region with iodized oil. They noted that such treatment and its evaluation were in progress, but I couldn’t find any paper reporting on the follow-up nor any evidence that iodized oil is used to treat iodine deficiency today.
Bibliography
Last updated June 2023
Aakre I, Solli DD, Markhus MW, Mæhre HK, Dahl L, Henjum S, Alexander J, Korneliussen PA, Madsen L, Kjellevold M. Commercially available kelp and seaweed products – valuable iodine source or risk of excess intake? Food Nutr Res. 2021 Mar 30;65. Not cited. Measured iodine content of seaweed products in Norway.
Arbesman H. Dairy and acne–the iodine connection. J Am Acad Dermatol. 2005 Dec;53(6):1102.
British Thyroid Foundation. Hair loss and thyroid disorders. 2019. Accessed January 9, 2021.
Bürgi H. Iodine excess. Best Pract Res Clin Endocrinol Metab. 2010 Feb;24(1):107-15.
Chandra Amar K. Iodine, Thiocyanate and the Thyroid. Biochem Pharmacol (Los Angel) 2015;4:3. (PDF)
Chung HR. Iodine and thyroid function. Ann Pediatr Endocrinol Metab. 2014 Mar;19(1):8-12. Not cited.
Crane MG, Mullen T, Lukens R. Iodine status of total vegetarians. Second International Congress on Vegetarian Nutrition (Abstract) Arlington, Virginia, USA, 1992. Could not locate.
Danby FW. Acne and iodine: reply. J Am Acad Dermatol. 2007 Jan;56(1):164-5.
Draper A, Lewis J, Malhotra N, Wheeler E. The energy and nutrient intakes of different types of vegetarian: a case for supplements? Br J Nutr. 1993 Jan;69(1):3-19. Not cited. Provided nutrient intakes but superseded by more recent research.
Leung AM, Braverman LE. Consequences of excess iodine. Nat Rev Endocrinol. 2014 Mar;10(3):136-42.
Ma W, He X, Braverman L. Iodine content in milk alternatives. Thyroid. 2016 Sep;26(9):1308-10
Medscape. Irizarry L. Thyroid Hormone. Updated: Oct 12, 2016.
Pennington JA. A review of iodine toxicity reports. J Am Diet Assoc. 1990 Nov;90(11):1571-81. Not cited.
Soldin OP. Controversies in urinary iodine determinations. Clin Biochem. 2002 Nov;35(8):575-9.
0 коммент.:
Дописати коментар